Спочатку люди не вміли писати, тому було досить важко
передавати інформацію на великі відстані. Підтвердження тому
– різні легенди про передання відомостей.
Зокрема давня легенда про персидського
царя розповідає, що одного разу він
отримав послання від скіфів з чотирьох
предметів: птаха, миші, жаби і стріли.
Цар Дарій вирішив, що скіфи
віддають себе в його владу і на знак
покірності принесли йому землю, воду і
небо, бо миша означає землю, жаба – воду, птах – небо, а стріли
означають, що скіфи відмовляються від опору. Проте один з
мудреців заперечив Дарію. Він розтлумачив послання скіфів
інакше: «Якщо ви, перси, як птахи, не відлетите в небо, або, як
миші, не зариєтеся в землю, або, як жаби, не пострибаєте в болото,
то не повернетеся назад, уражені цими стрілами». Як виявилося
згодом, цей мудрець був правий.
Зразками первинних типів писемності були зарубки на камені;
паличне письмо – надрізи на дереві, на дерев’яних паличках;
вузликове письмо, для якого застосовувались мотузки різного
кольору та розміру з вузликами. Значення мало все: кількість
вузликів, їхній розмір, колір, місце на мотузці тощо. Близьке до
нього письмо — стрічка, сплетена з мотузок із нанизаними на них
розмальованими мушлями, було поширено в деяких племенах
Північної Америки та Африки.
*