Спочатку люди не вміли писати, тому було досить важко передавати інформацію на великі відстані. Підтвердження тому – різні легенди про передання відомостей. Зокрема давня легенда про персидського царя розповідає, що одного разу він отримав послання від скіфів з чотирьох предметів: птаха, миші, жаби і стріли. Цар Дарій вирішив, що скіфи віддають себе в його владу і на знак покірності принесли йому землю, воду і небо, бо миша означає землю, жаба – воду, птах – небо, а стріли означають, що скіфи відмовляються від опору. Проте один з мудреців заперечив Дарію. Він розтлумачив послання скіфів інакше: «Якщо ви, перси, як птахи, не відлетите в небо, або, як миші, не зариєтеся в землю, або, як жаби, не пострибаєте в болото, то не повернетеся назад, уражені цими стрілами». Як виявилося згодом, цей мудрець був правий. Зразками первинних типів писемності були зарубки на камені; паличне письмо – надрізи на дереві, на дерев’яних паличках; вузликове письмо, для якого застосовувались мотузки різного кольору та розміру з вузликами. Значення мало все: кількість вузликів, їхній розмір, колір, місце на мотузці тощо. Близьке до нього письмо — стрічка, сплетена з мотузок із нанизаними на них розмальованими мушлями, було поширено в деяких племенах Північної Америки та Африки. *
