Навчальні іноваційні технології

 БАНК  НАВЧАЛЬНИХ інноваційних технологій

 

1.Система розвивального навчання Д.Ельконіна – В.Давидова

   Автори-розробники – Д.Ельконін– В.Давидов

   Суть. Мета розвивального навчання – формування теоретичної свідомостій мислення, узагальнених способів розумових дій, відтворення в навчальній діяльності логіки наукового пізнання, становлення дитини як суб’єкта різноманітних видів і форм людської діяльності.

Технологія розвивального навчання залучає дитину до самостійної пошукової квазідослідницької діяльності, що свідомо сприймається як особиста мета. В умовах розвивального навчання цілеспрямована навчальна діяльність організовується не від конкретного до загально-абстрактного, як за традиційної моделі, а навпаки.Типологія уроків за даною технологією: урок формулювання навчального завдання; уроки моделювання способів розв’язання навчальних проблем; уроки контролю за результатами навчальної діяльності; уроки оцінювання результатів розв’язання навчального завдання.

Прогнозовані результати: розвиток суб’єктивності, мислення, творчих здібностей, активності та ініціативності, формування дослідницьких умінь учнів.

 

2.Система розвивального навчання Л.Занкова

   Автор-розробник – Л.Занков.

   Суть. Л. Занков розробив дидактичні принципи розвивального навчання: цілеспрямованість розвитку на основі комплексної розвивальної системи; системність і цілісність змісту; провідна роль теоретичних знань; навчання на високому рівні складності; просування у вивченні матеріалу високими темпами; усвідомлення дитиною процесу учіння; залучення в процес навчання не лише раціональної, а й емоційної сфери; варіативність процесу навчання, індивідуальний підхід; робота над розвитком усіх дітей.

Особливості уроку розвивального навчання: хід пізнання –«від учнів»; характер діяльності учнів: спостерігають, порівнюють, групують, класифікують; роблять висновки; виявляють закономірності.

   Прогнозовані результати: створення розвивального навчального середовища; всебічний гармонійний розвиток особистості школяра.

 

3 Система проблемного навчання

   Автори-розробники – М.Махмутов та ін.

   Суть. М.Махмутов обґрунтував проблемне навчання як тип розвивального навчання, в якому систематична самостійна пошукова діяльність учнів поєднується із засвоєнням ними готових висновків науки, а система методів вибудовується з огляду на ціле покладання і принцип проблемності.

   Сутність проблемного навчання є ланцюгом проблемних ситуацій у різних видах навчальної діяльності учнів, управління їх розумовою діяльністю щодо засвоєння нових знань шляхом самостійного розв’язання навчальних проблем.

   ПРОБЛЕМНЕ НАВЧАННЯ ОРІЄНТОВАНЕ НА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АКТИВНОГО СТАВЛЕННЯ УЧНІВ ДО НАБУТТЯ ЗНАНЬ, РОЗВИТОК ЇХ САМОСТІЙНОЇ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ та індивідуальних творчих здібностей.

   Прогнозовані результати: розвиток творчих здібностей, здатності до самостійної роботи, підвищення рівня навчальних досягнень учнів.

 

4.Інформаційно-комунікаційні технології

   ІКТ– це такі моделі навчально-виховного процесу, у яких мета досягається насамперед за рахунок найповнішого використання можливостей комп’ютерної техніки та програмного забезпечення.

     За сферами їхнього застосування ІОТ класифікуються на: інформативні ; бібліотечні ; технології моніторингу та керування освітніми процесами (технології освітнього менеджменту); навчально-методичні;  інтелектуально-експертні.

Інформативні технології пов’язані зі створенням і використанням масивів інформації (що зберігається або у гіпертекстовому форматі, або у вигляді персонально-глобальних  баз даних) про поточний стан різних сфер життя навчального закладу. Типовими інформаційними об’єктами в цьому разі можуть бути:

-   розклад занять, іспитів, заліків;

-          інформація про роботу гуртків і секцій (загальні відомості про секцію, її учасників і керівників, повідомлення про останнє засідання, тематичний план, розклад роботи тощо);

-          творчі та науково-практичні праці учнів закладу або посилання на них;

-          інформація про науково-практичну і творчу діяльність учителів закладу;

-          інформація про результати навчального процесу(рейтинги учнів або навіть журнали успішності та відвідування);

-          періодичне видання, що випускається в закладі;

-          загальна інформація про навчальний заклад;

-          різноманітні оголошення, довідки та інше.

      Доступ до вказаної інформації здійснюється через web-сторінку, постійну інформаційну підтримку цієї web-сторінки може здійснювати ініціативна група, що складається з учнів та вчителів закладу під керівництвом системного адміністратора. Доцільним є розподіл користувачів такої інформативної системи на декілька категорій. Причому кожна категорія матиме свій рівень доступу (можливість ознайомлення тільки з певною частиною інформації). Природним є виділення таких користувачів інформації:

-          системний адміністратор;

-          адміністрація закладу та ініціативна група;

-          вчителі;

-          учні;

-          батьки учнів;

-          інші особи, яких цікавить інформація про заклад.   

 

Бібліотечні технології включають такі аспекти:

А) автоматизація роботи звичайної бібліотеки (створення автоматизованої системи пошуку та системи замовлень тощо); слід зауважити, що бажаною є можливість до бібліотечної системи закладу вчителів та учнів з мережі Internet;

Б)  створення доступної для вчителів та учнів бібліотеки на сервері освітнього закладу, а також створення каталогу посилань на літературні (гіпертекстові) джерела, які можна знайти в мережі Internet;

В) створення бібліотеки мультимедійних  компакт-дисків з курсами із дисциплін, що викладають ся у навчальному закладів та із супутньою інформацією  - CD-ROM  має стати для учня та вчителя так само легко досяжним і простим у використанні  джерелом інформації , як і звичайна книга.

Технології моніторингу та керування освітніми процесами (технології освітнього менеджменту)

   Відповідно до двох груп завдань, які виконує освітній менеджмент (завдання адміністративного спрямування та завдання навчально-виховного спрямування),

можна виділити типи технологій освітнього менеджменту:  

   І.Технології, орієнтовані на розв’язання адміністративних проблем, які є специфічними саме для освітніх закладів. Такі проблеми в межах ІОТ розв’язуються спеціалізованими програмними засобами. Типовим прикладом такого засобу є програма автоматизованого розрахунку оптимального розкладу, яка може бути використана як частина автоматизованого робочого місця заступника директора з навчальної роботи.

   ІІ. Технології педагогічного менеджменту

Для цих технологій можливі два рівні застосування:

1)      збирання та автоматизований статистичний аналіз інформації про певні явища та процеси в освітньому закладі. На підставі результатів цього аналізу керівництво закладу самостійно приймає рішення;

2) застосування повноцінної експертно-аналітичної системи, яка на базі зібраної та проаналізованої інформації видає користувачеві (керівнику закладу) поради у вигляді альтернативних рішень.

           Об’єктами досліджень можуть бути, наприклад, такі статистичні сукупності:

-  відомості про успішність ( рейтинги ) учнів;

- особисті дані учнів ( стать, відомості про сім’ю, матеріальне становище, медичні дані, коефіцієнт інтелекту, психічні особливості, захоплення );

- результати анкетних опитувань учнів, учителів, батьків щодо різних аспектів досліджуваної проблеми.

 Прогнозовані результати: формування умінь працювати з інформацією, розвиток комунікативних здібностей

 

5. Ігрові технології.

    Автори-розробники – Д.Ельконін, В.Коваленко, Б.Нікітін, П.Підкасистий, М. Стронін ті ін.

    Суть. Технологія за своєю суттю поліваріативна. Вона може реалізуватись за схемами Д.Ельконіна, В.Коваленко, Б.Нікітіна, П.Підкасистого, М. Строніна, М.Шутя і може використовуватись у процесі навчання дітей різних вікових груп. Гра як вид навчальної діяльності в умовах конкретної ситуації спрямована на засвоєння соціального досвіду, в якому формуються й удосконалюються вміння та навички учнівського самоуправління.

   У навчанні старшокласників використовуються різні модифікації ділових ігор: імітаційні, операційні, рольові, діловий театр, психо- та соціограма.

  Прогнозовані результати: розвиток суб’єктності школяра,процесів саморегулювання та управління власною навчальною діяльністю.

 

6. Інтерактивні технології

    Автори-розробники – О.Пометун, Л.Пироженко.

    Суть. Інтерактивне навчання ґрунтується на концептуальній ідеї співробітництва, взаємонавчання. Процес пізнання відбувається за умови активної взаємодії всіх учнів. Залежно від мети уроку і форм організації навчальної діяльності використовуються інтерактивні технології кооперативного, колективно-групового, ситуативного моделювання, опрацювання дискусійних питань. Деякі локальні технології можуть використовуватись на будь-якому етапі традиційного уроку, трансформуючи його в інтерактивний. Структура технологічного інтерактивного уроку представлена такими етапами: перший – мотивація; другий – оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних результатів; третій – надання необхідної інформації; четвертий – інтерактивна вправа; п’ятий – підбиття підсумків,оцінювання результатів уроку.

   Інтерактивні технології «Мозковий штурм», « Займи позицію», ток-шоу, розігрування ситуацій у ролях активно використовуються у виховній роботі зі школярами.

   Прогнозовані результати: активізація пізнавальної діяльності учнів; формування вмінь і навичок, ціннісно-смислових орієнтацій; розвиток суб’єктності, мотивації до навчання.

 

7. Технологія інтенсифікації навчання на основі опорних схем і знакових моделей

    Автор-розробник – В. Шаталов.

    Суть. Принципи технології інтенсифікації навчання В.Шаталова: багаторазове повторення; обов’язковий поетапний контроль; динаміка діяльності; використання опор, орієнтовної основи дій.

    Особливості змісту: навчальний матеріал подається великими дозами; поблочно структурований; оформлений у вигляді опорних схем-конспектів. Опорний конспект є наочною схемою, у якій подано інформацію, що її потрібно засвоїти. Він є своєрідною конструкцією системи взаємопов’язаних символів як замінників системи фактів, понять, ідей, наділених певним смисловим значенням.

Технологічні етапи: вивчення теорії у класі; самостійна робота вдома; перше повторення; усне приговорювання конспекту; друге повторення: узагальнення і систематизація.

   Прогнозовані результати: формування системи знань, умінь і навичок; навчання дітей незалежно від індивідуальних даних; прискорене навчання.

 

8. Технологія рівневої диференціації навчання на основі обов’язкових результатів

    Автор-розробник -  В.Фірсов.

    Суть. Технологія передбачає уведення двох стандартів: обов’язкової загальної підготовки (базовий рівень обов’язкового мінімального засвоєння знань всіма школярами) і поглибленої підготовки (додатковий рівень, визначає глибину оволодіння змістом навчального предмета особливо здібними та працелюбними учнями).

   Характерні риси технології: блочна подача матеріалу; робота з малими групами на кількох рівнях засвоєння; наявність навчально-методичного комплексу (банк завдань обов’язкового рівня, система спеціальних дидактичних матеріалів, виокремлення обов’язкового матеріалу в підручниках та завдань необхідного рівня в задачниках).

    Основна умова рівневої диференціації – систематична повсякденна робота щодо усунення прогалин у засвоєнні матеріалу шляхом організації перездачі заліків. Система контролю та оцінювання навчальних досягнень передбачає: тематичний контроль; повну перевірку обов’язкового рівня підготовки; відкритість взірців перевірних завдань обов’язкового рівня; виставлення оцінки методом складання (загальний залік = сума певних заліків); подвійність в оцінці обов’язкового рівня (зараховано-незараховано); підвищення оцінки за досягнення, які перевищують базовий рівень; «закриття» проблем (доздача, а не перездача); можливість «дрібних» заліків; кумулятивність підсумкової оцінки (річна оцінка виствляється на основі отриманих).

    Прогнозовані результати: досягнення всіма дітьми обов’язкових запланованих результатів навчання з огляду на рівень їх розумового розвитку.

 

9. Технологія модульно-блочного навчання

    Автори-розробники – Г.Лєвітас, В.Гузєєв.

    Суть. Мінімальною одиницею навчального процесу є не урок, а цикл уроків- модуль. Він буває одно-, дво- або чотири урочний. Кожен з модулів є блоком із чіткою послідовною структурою. Наприклад, структура модуля чотирьох циклів така: перший урок – вивчення нового матеріалу; другий- урок узагальнення; третій – закріплення; четвертий – корекція.

   Характерні риси технології: основний навчальний період - модуль або цикл уроків; пояснювально-ілюстративні, евристичні програмовані методи навчання; основні форми організації навчання-бесіда, практикум; засоби діагностики – поточні письмові програмовані опитування (тести), контрольні роботи або заліки.

  Домінуючий елемент технології – зошит з друкованою основою.

  Прогнозовані результати: формування системи знань, умінь і навичок учнів; досягнення запрограмованих результатів навчання.

 

10. Технологія блочно-консультативного навчання

      Автори-розробники – П.Ерднієв, П.Ібрагімов, М. Щетінін, Н.Гузик, В.Шаталов та ін.

 Суть. Концептуальні ідеї технології розроблялись на основі методів укрупнення (П. Ерднієв), концентрованого навчання (П.Ібрагімов), занурення (М.Щетінін) та ін. Блок – це логічно завершений, дидактично обґрунтований навчальний матеріал кількох уроків теми, розділу, що дає можливість сконцентрувати інформацію навколо провідних ідей навчального курсу. Блочний підхід до вивчення програмового матеріалу супроводжується систематичним консультуванням. Він реалізується через систему уроків блочного викладу матеріалу.

     Етапи технології: лекція, семінарські заняття; лабораторний практикум; уроки розв’язування задач; залік; уроки цікавих повідомлень.

    Прогнозовані результати: формування цілісних знань учнів; розвиток системного мислення, самостійної пошукової активності учнів, економія часу.

 

11.Технологія колективного способу навчання

Автор-розробник — А. Рівін.

Суть. Колективний спосіб навчання — це така організація праці, в процесі якої навчання здійснюється шляхом спілкування в динаміч­них (змінних) парах, коли учасники вчать один одного. Технологія ґрунтується на принципах наявності динамічних (змінних) пар учнів, взаємонавчання, взаємоконтролю, взаємоуправління.

До складу технології належать такі методики: вивчення текстового ма­теріалу; взаємообмін текстами та завданнями; розв'язування задач і при­кладів за підручником; взаємні диктанти; вивчення віршів у змінних парах; робота із запитальниками; вивчення іноземної мови.

Основні технологічні етапи:

1.  Складається маршрут вивчення тексту за підручником. Навчальний матеріал поділяється на З—6 частин. Кожен учень працює в індивідуальному режимі.

2.  Вивчення першої частини тексту в парі: один учень читає текст, інший стежить за підручником; прочитане обговорюється: один пере­казує, інший доповнює.

3.У нових парах учні спочатку коротко повторюють зміст першої частини; звіряють та уточнюють свої плани; один переказує першу частину, інший за його зошитом стежить за викладом, уточнює тадоповнює. Відпрацьовується друга частина тексту (аналогічно до першої). Учні розходяться та об'єднуються в нові пари для опрацювання
третьої, четвертої, п'ятої частин тексту.

4.Опрацювавши текст в останній групі, учень повідомляє учителю (черговому учневі) про завершення роботи.

5.  Формуються малі групи (4—б осіб); обирається ведучий, якийнадає кожному можливість викласти новий матеріал; група виставляє оцінки кожному індивідуально; ведучий подає вчителю список з оцін­ками. Останній з метою контролю може додатково перевірити знаннядвох-трьох осіб на вибір. Оцінки переносяться до класного журналу.

Прогнозовані результати: засвоєння знань, умінь і навичок; роз­виток комунікативних якостей особистості; виховання працелюбності.

 

12. Технології групового способу навчання

Автор-розробник — В. Дяченко.

Суть. Організаційна структура групового способу навчання може бути комбінованою, такою, що поєднує групову роботу учнів (один вчить багатьох), парну та індивідуальну. Однак домінуюче значення має групова форма роботи. До групових технологій належать: класно-урочна організація, лекційно-семінарська система, дидактичні ігри, бригадно-лабораторний метод тощо.

Особливості організації групової роботи (за Г. Селевко). Клас по­діляється на групи для розв'язання конкретних завдань. Кожна група отримує певне завдання (однакове для всіх або диференційоване) і ви­конує його спільно під безпосереднім керівництвом лідера групи або вчителя. Завдання в групі виконується у такий спосіб, який дає можли­вість оцінити індивідуальний внесок кожного. Склад групи непостій­ний. Він добирається зважаючи на те, щоб із максимальною ефектив­ністю для колективу могли реалізуватися навчальні можливості кож­ного члена групи, залежно від змісту та характеру очікуваної роботи.

Технологічні етапи групової роботи на уроці:

1.     Підготовка до виконання групового завдання:постановка пізнавального завдання (проблемної ситуації); інструктаж щодо послідовності роботи; надання групам дидактичного матеріалу.

2.     Групова робота: ознайомлення з матеріалом, планування роботи в групі; розподіл завдань між членами групи; індивідуальне виконання завдань; обговорення індивідуальних результатів роботи в групі; обговорення загального завдання групи; підбиття підсумків групового навчання.

3. Підбиття підсумків:

в повідомлення про результати роботи групи;  аналіз пізнавального завдання, рефлексія; загальний висновок про групову роботу, досягнення поставленої мети. Коментування вчителем роботи групи.

Прогнозовані результати: активізація пізнавальної діяльності учнів; високий рівень засвоєння змісту матеріалу.

13. Технологія групових творчих справ

Автор-розробник — К. Баханов.

Суть. Технологія поліфункціональна за суттю. На практиці вона може реалізуватися за різними технологічними схемами (жорсткими та гнучкими). Суть технології — виявлення та розвиток різних видів творчих здібностей школярів на основі стимулювання пізнавальних мотивів навчання, прагнення до самовираження та самоствердження.

Робота учнів за інтересами у творчих групах спрямована на розв'язання конкретних творчих завдань.

Технологічні етапи (за К. Бахановим):

Перший етап — пошуковий. Ознайомлення учнів у загальних рисах із темою; розвиток пізна­вального інтересу, мотивація; визначення термінів та критеріїв підго­товленості учнів до певного виду діяльності; спільний перегляд наяв­ної та пошук необхідної навчальної літератури, ілюстративкого мате­ріалу, технічних засобів навчання тощо. Тривалість етапу — 3—4 дні.

Другий етап — визначальний.Організаційні моменти вирішуються учнями на перерві або безпосеред­ньо на уроці; їм надається можливість вибрати найцікавішу творчу спра-ву, об'єднатися у творчі групи за інтересами, ознайомитися із завданнями.

Третій етап — планування й виконання завдання.Розподіл ролей; конкретизація завдань; розроблення і виконання наміченого плану дій.

Четвертий етап — презентаційний.Презентація результатів групової творчої роботи.

П'ятий етап — аналітичний.

Підбиття підсумків; самоаналіз творчої діяльності; оцінювання отриманих результатів.

Характерні риси технології: діагностика потенційних можливостей учнів та виявлення рівня розвитку здібностей до певного виду діяльнос­ті; визначення кола інтересів; залучення дітей до групової роботи; віль­ний вибір форм та методів роботи творчої групи; активна самостійна пошукова діяльність; розвиток пізнавальних здібностей, ініціативності та відповідальності за виконання наміченого плану дій; самореалізація.

Прогнозовані результати: самоствердження та самовираження учнів; реалізація творчого потенціалу; формування стійкої мотивації до вивчення предмета, самостійності, ініціативності та відповідальності.

14. Інтегральна педагогічна технологія

Автор-розробник — О. Мариновська.

Суть. Інтегральна педагогічна технологія — це модель навчання, яка ґрунтується на виявленні в різних навчальних предметах однотипних елементів (проблем, сюжетів, подій, закономірностей тощо) і поєднан­ні їх у якісно нову цілісність з метою створення цілісного образу світу.

Мета технології — створити оптимальні умови для розвитку та самореалізації школяра шляхом формування цілісних знань про об'єкт, що вивчається. Вони слугуватимуть формою вираження його особистісно розвивального потенціалу, основою творення «образу світу» для свідомості, що сприймає.

На практиці інтегральна технологія знаходить своє відображення в уроках двох видів: бінарному (схема 3) та інтегрованому (схема 4).

Інтеграція змісту слугує засобом формування цілісних знань. Зміст смислових блоків різних предметів має бути ретельно дібраний і структурований навколо однотипних елементів (проблем, сюжетів, подій то­що), а згодом і об'єднаний спільною метою в межах теми уроку. На­вчальна інформація має бути зрозуміла та усвідомлена дітьми. Цьому сприяє постійне звернення вчителя до особистісного досвіду дітей, йо­го узгодження з навчальними завданнями, націленість на формування особистісної форми змісту.

Технологічні етапи уроку:

Актуалізація опорних знань. Підготовка до сприйняття; опора на особистіший досвід школярів; стимулювання пізнавального інтересу.

Цілепокладання. Формування пізнавальних мотивів; повідомлення теми, мети уроку; узгодження особистісного досвіду учнів з навчаль­ним завданням.

Вивчення нового матеріалу. Усвідомлення змісту смислових блоків, розроблених на інтегрованій основі; розкриття основних домінант уроку.

Закріплення. Закріплення нових знань і способів дій; визначення стану реалізації поставлених цілей; контрольно-оцінювальна діяль­ність; залучення учнів до проектування наступного уроку.

Прогнозовані результати: формування цілісних знань учнів засо­бами інтеграції змісту суміжних дисциплін; розвиток творчого потен­ціалу школярів.

 

14.Технологія «Створення ситуації успіху»

Автор-розробник — А. Бєлкін.

Суть. Як зазначає О. Пєхота, ситуація успіху — це суб'єктивний психологічний стан задоволення, який є результатом фізичного або мо­рального напруження виконавця справи, творця явища. Вона досягаєть­ся тоді, коли дитина сама визначає цей результат як успіх. Успішність теж тлумачиться як успіх, однак він є зовнішнім, бо оцінюється інши­ми. Усвідомлення ситуації успіху учнем, розуміння її значимості ви­никає після подолання психологічних бар'єрів страху бути не таким, як усі, труднощів незнання, невміння тощо.

Характерною ознакою технології є психологічна підтримка роз­витку особистості дитини. Мета — створити ситуацію успіху для роз­витку особистості, дати можливість кожному вихованцю відчути радість досягнення успіху, усвідомити свої здібності, повірити у власні сили. За цією технологією учні умовно поділяються на чотири групи: надійні, впевнені, невпевнені, зневірені. Технологія реалізується за допомогою системи прийомів, дібраних для конкретної категорії дітей.

Послідовність технологічних етапів прийому «Стеж за нами» для невпевнених дітей:

І. Діагностика інтелектуального фонду колективу.

Мета — виокремлення школяра з групи невпевнених (недостатній рівень інтелектуального розвитку, трохи лінивий до навчання, але до­брозичливий і поміркований).

II.     Вибір інтелектуального спонсора.

Мета — виявлення школяра, який із задоволенням буде ділитися своїми знаннями з іншими (високий рівень інтелектуального розвитку, впевнений у своїх силах, активний і відповідальний).

III.     Фіксація результату і його оцінка.

Мета — створити умови для самовираження та самоствердження учнів, заохотити до такого виду діяльності інших.

Прогнозовані результати: створення сприятливих психолого-педагогічних умов для саморозвитку та самореалізації особистості школяра.

15. Технологія сугестивного навчання

Автори-розробники — Г. Лозанов, С. Димитрова, Т. Гордієнко, Л. Шевченко та ін.

Суть. В основу технології покладено елементи емоційного навіювання. Роль останніх є домінуючою.

Основний метод сугестивної технології — релаксопедичне на­вчання. Він базується на взаємодії усвідомлюваних і неусвідомлюваних компонентів психіки в процесі засвоєння та перероблення інформації. Принцип двоплановості та сприйняття інформації лежить в основі по­будови інтенсивного навчання, у процесі якого здійснюється «зану­рення» у навчальну дисципліну, концентроване вивчення матеріалу. Основною одиницею сугестопедичної моделі є урок, який за структу­рою поділяється на три фази: передсеансову, сеансову та постсеансову.

Прогнозовані результати: розкриття резервних можливостей пам'яті, інтелектуальної активності особистості школяра; формування готовності школярів до успішного опанування навчального матеріалу; підвищення працездатності та зниження втоми; забезпечення високої інтенсивності навчання.

16.Технологія розвитку критичного мислення

Програма «Читання та письмо для розвитку критичного мислення» (ЧПКМ)

Автори-розробники — Дж. Стіл, К. Мередіт, Ч. Темпл.

Суть. Розвиток критичного мислення розглядається як засіб самореалізації особистості в умовах демократичного суспільства. Технологія розроблена на інтерактивній основі. її прийнято розглядати як модель локальних стратегій (кубування, гронування, «Щоденник подвійних нотаток», «Мозковий штурм», складання сенкана, підсилена лекція, передбачення за допомогою ключових виразів, дискусійна сітка тощо). Цілісна модель технологи представлена технологічним урокам. Останній прийнято розмежовувати на три фаза.

1.     Актуалізація. Формується учнівська позиція щодо прийнята мети подальшої діяльності, усвідомлюється значимість власних знань. Важливу роль відіграє розвиток пізнавального інтересу та мотивації до навчання.

2,     Усвідомлення змісту. Домінує самостійно-пошуковий спосіб здо­буття нових знань. Для нього характерне опертя на особистісний досвід учнів, залучення їх до формулювання та перевірки власних гіпотез. Як результат, у свідомості дитини встановлюються зв'язки між відомим і невідомим, щойно набутим знанням. Отож реалізується процес розу­міння як введення невідомого у цілісність (у власний контекст знань).

3. Рефлексія. Передбачає творче й критичне перетворення набутих знань на власні, їх технологізацію. На цьому етапі важливо, щоб засво­єні знання були емоційно підкріплені.

Прогнозовані результати: формування інтелектуальних умінь та навичок; розвиток критичного мислення.

17. Технології проектного навчання («Метод проектів»)

Автор-розробник — К. Баханов та ін.

Суть. «Метод проектів» зародився в надрах американської систе­ми навчання наприкінці XIX ст. Сьогодні під цим словосполученням розуміють метод навчання, форму організації занять, педагогічну тех­нологію, систему організації навчання.

Спостерігається поліваріативність представлення технології різни­ми авторами (К. Баханов, В. Гузєєв, І. Єрмаков, О. Пєхота, І. Чечель та ін.). Однак за своєю суттю вони споріднені — виконують функцію засобу розв'язання проблеми на основі свідомого прийняття суб'єктом мети проектної діяльності. Технологічний концепт проектних техно­логій орієнтує на дієвий спосіб здобуття нових знань у контексті кон­кретної ситуації та їх використання на практиці.

Метод проектів як технологія в сучасних умовах трансформувався у проектну систему організації навчання (К. Баханов), за якої учні на­бувають знань і навичок у процесі планування й виконання практич­них завдань-проектів.

Робота над кожним проектом починається з конференції (зборів усі­єї групи (класу)), на якій учні самі пропонують теми для майбутнього проекту. Цьому передує вступне слово вчителя. Він у загальних рисах ознайомлює учнів із темою, яка вивчалася, та слухає пропозиції. їх ви­сувають окремі учні або групи. Якщо виникає кілька пропозицій, вони обговорюються і обирається найцікавіша. Після чого проект поділяєть­ся на кілька міні-проектів. Учні розпочинають роботу щодо збирання необхідної інформації та визначення основних напрямів її аналізу. На­ступним етапом є обробка інформації у великій групі та обговорення змісту й форми звіту. Останньою ланкою в проектній системі є підсум­кова конференція, на якій заслуховується і обговорюється звіт.

Прогнозовані результати: формування практикоорієнтованого під­ходу до навчання; ключових компетенцій (соціальних, полікультурних, інформаційних, комунікативних тощо); розвиток ініціативності та са­мостійності учнів.

18.Технологія навчання як дослідження

Автори-розробники — В. Бухвалова, М. Кларін, Є. Коршак, Д. Ле-вітас, О. Пєхота та ін.

Суть. Поліваріативна технологія. Особливістю дослідницької діяль­ності учнів за технологією навчання як дослідження, зазначає О. Пєхота, є суб'єктне відкриття нових знань учнем. Основою для цього слугує індивідуальна актуалізація попередньо засвоєних знань, умінь, уведен­ня їх до особистісного пізнавального простору.

Для технології є характерними систематизовані (за періодами на­вчання і за предметами) навчальні дослідження, які мають комплексний вплив на особистість школяра. Суть полягає у розробленні системи до­слідницьких завдань, визначенні змістових блоків навчально-дослідниць­кої діяльності у часовій перспективі (на семестр, навчальний рік тощо).

Технологічні етапи (за Д. Левітасом):Ознайомлення з літературою. Виявлення (бачення) проблеми. Постановка (формулювання) проблеми. З'ясування незрозумілих питань. Формулювання гіпотез. Планування і розроблення навчальних дій. Збирання даних (накопичення фактів, спостережень, доказів). Аналіз і синтез зібраних даних. Зіставлення даних-і умовиводів. Підготовка до написання повідомлень. Виступи з підготовленими повідомленнями. Переосмислення результатів під час відповідей на запитання.

Перевірка гіпотез. Побудова нових повідомлень. Побудова висновків і узагальнень.

Прогнозовані результати: формування досвіду дослідницької ді­яльності; розвиток інтелектуальних здібностей, пізнавальних мотивів уміння, інтересу до навчальних та наукових досліджень.

19. Технологія особистісно орієнтованого уроку

Автор-розробник — С. Подмазін.

Суть. Мета особистісно орієнтованої освіти полягає у створенні оптимальних умов для розвитку й становлення особистості як суб'єкта діяльності та суспільних відносин, яка будує свою діяльність та сто­сунки відповідно до стійкої ієрархічної системи гуманістичних і буттєвих (екзистенціальних) особистісних цінностей. Для того, щоб стати суб'єктом навчальної діяльності, учень повинен оволодіти її етапами: орієнтації — цілепокладання — проектування — організації — реалізації — контролю — корекції — оцінювання.

Учні опановують структуру діяльності завдяки педагогові, який до­помагає їм: орієнтуватися в матеріалі, що вивчається, визначати або брати участь у формуванні мети певної навчальної діяльності, реалізувати план діяльності, маючи можливість варіювати цей процес у межах визначених норм, самостійно або спільно з іншими учнями й педагогом оцінювати результати своєї діяльності, порівнюючи її з еталоном (критеріями досягнення мети). При цьому саме суб'єктне ставлення до мети діяльності, привласнен­ня і породження цієї мети учнями й педагогом у діалоговій взаємодії є першим відправним пунктом у реалізації особистісно орієнтованого навчання: немає мети — немає суб'єкта.

Технологічні етапи особистісно орієнтованого уроку такі:

Етап орієнтації: мотивація наступної діяльності вчителем, позитивна настанова
на роботу; інформування учнів про місце певного заняття в цілісному курсі,
розділі, темі (схеми, опори, словесна настанова тощо); опора на особистий досвід учнів із проблеми заняття.
Етап цілепокладання: визначення учителя спільно з учнями особистісно значимих цілей діяльності на уроці (що може дати це заняття школяреві зараз, для здачі підсумкового заліку, екзамену, для майбутнього життя); визначення показників досягнення поставлених цілей.

Етап проектування:залучення учнів (по змозі) до планування наступної діяльності через попередню роботу (випереджальні завдання, повідомлення, реферати, підготовку наочності, самостійні завдання); складання плану очікуваної роботи; обговорення складеного плану.

Етап організації виконання плану діяльності: забезпечення варіативності у виборі способів навчальної діяльності (письмово чи усно; індивідуально чи в групі; виклад опорних положень чи розгорнута відповідь; узагальнено чи на конкретних прикладах тощо); вибір учнями способів фіксації пояснення нового матеріалу (конспект, схема, таблиця, опора, план, тези, висновки тощо); вибір учнями (по змозі) завдань і способів їх виконання при закріпленні знань, формуванні умінь та відпрацюванні навичок; в варіативність у домашньому завданні (диференціація за рівнем складності та способом виконання).

Контрольно-оцінювальний етап: залучення дітей до контролю за ходом навчальної діяльності (парні й групові форми взаємоконтролю, самоконтроль); участь учнів у виправленні допущених помилок, неточностей, осмисленні їх причин (взаємо- і самоаналіз);  надання вихованцям можливості самостійно або за допомогою вчителя, інших учнів порівнювати отриманий результат із критеріями еталона (мети); використання механізмів «цінування» (позитивного ставлення до успіхів школярів) і «оцінювання» (виставлення оцінок, поурочного бала, рейтингових оцінок тощо) не лише кінцевого результату, а й процесу навчання.

Прогнозовані результати: створення умов для розвитку суб'єктності, пізнавальних мотивів учіння, вільного вибору та відповідальності особистості школяра за результати власної діяльності.